В ногу із часом

 

Заняття розпочалося, студентський гомін різко стих,
Викладач зайшла на пару, грізна пані, «ще із тих».
З тих, хто все життя читає в коледжі урок
Хоч посивіло вже  волосся і у зморщечках весь лоб.
 
Статна, стримана, сувора, погляд, як стріла
Зайвий раз не посміхнеться. Лекцію чита.
 
Ось помітила – хлопчисько «втупився» в смартфон,
Щось під ніс собі шепоче, створюючи фон.
Дума: «Гримну, але  – ні, злості  ж то  нема».
Підійшла до нього збоку й тихенько пита:
 
- Що ти робиш в телефоні, конспект покажи?
Лекцію чому не пишеш? Правду лиш скажи.
 
- То мережа соціальна. Вам не зрозуміть.
В ній вся молодь (і не тільки), день і ніч сидить.
Тут життя не йде,  вирує. Фото, лайк, контент.
Та для Вас-це невідомо, втрачений момент.
 
Викладачка запитала, а   сама сія:
- А у тебе в друзях є подружка, Файна Ляля на ім'я?
 
- Є така, – сказав студент. - Цікава особа,
«Пости» часто викидає, класна, нема мови
Щось цікавить - їй пишу, люблю спілкуватись.
А чому Ви це спитали? Дозвольте дізнатись?
 
- Добре, свій секрет відкрию, ти лиш не злякайся.
Я і є та Файна Ляля, не падай, тримайся.
 
Висновок: щоб із студентом спільну знайти мову,
Треба із прогресом  йти ,як кажуть «у ногу».