Якось ранньою весною, коли ніч довкола,
До ветлікаря додому прийшов дід Микола.
Підняв лемент, метушиться, на місці не
встоїть
І кричить: «Рятуй корову, бо уже
доходить».
Лікар швидко одягнувся, узяв
інструменти,
А по дорозі розпитує деякі моменти.
Чим поїли та що їла? Коли захворіла?
Хто проводив лікування? Чи давно доїли?
Дід розказував швиденько, а сльози
рікою,
Потім
каже: «Мабуть заворот кишок», та й махнув рукою.
Дідуся дослухавши, лікар здивувався:
«Звідки це цікаво в Вас цей діагноз взявся».
«Звідки, звідки,- каже дід, - це ясно й
дурному,
Хоч не маю я освіти та впевнений в
цьому.
Бо як баба заглядала в рота корівчині,
Я дивився під хвоста й не бачив
дружини».
То ж, шановнеє студентство, добре
навчайтесь,
А діагнози, як в діда, ставить не
старайтесь.
Немає коментарів:
Дописати коментар