***
Мир між "братами" пішов в далечінь
розрізаючи небо струною,
Ми подивилися у височинь
І побачили набряки з болю...
За Краматорськ, за Бахмут, за Ірпінь,
За
міста, що тонули у крові,
Ми розірвали відносини з тим,
Хто завдав нашій матері болю!
Нехай ворог здригається від наших сил,
Хай тікає за пагорб
неволі,
Ми побачимо знову навколо нас мир,
І піднімемо прапор свободи!
Усі землі, що в нас відібрали колись
Будуть знову залиті квітками!
Кожного хлопця і кожну дівчину
Знов обійматимуть мами.
***
Запропоную я тобі
Звести наші мости до купи!
Чи можна
розказати щось тобі,
Коли відчую знов до тебе туги?
А може мені знов поглянути
В твої бездонні вічі?
Чи
може знов торкнутися губами
До твоїх повік?
Ніколи не відчую у тобі щось чоловіче…
А може, ти насправді і не
чоловік?
Невже завжди тягнуло мене к бісу?
Чи може, грішний янгол ти?
Ізнов мене накриє занавіса
Ізнов на мене поглядатимеш не ти.
Так пелена туги і божевілля
Перетворила мої очі у чорні,
І знову я шукаю тебе, любий,
У цьому божевіллі із нудьги…
Збагнути правду - ти моя порада!
Ми знов з
тобою розбиваємо мости.
Ти янгол з пекла, але я збагнула,
Що поклонятимусь лише тобі…
***
Риси твої змальовані богами,
Написані від серця та душі,
Але, нажаль, нутро забруднено словами,
Чорнішими за найгустішії ліси.
Ти не рухома, але тріщин так багато,
Невже не скажеш ти, хто автор їх?
Чи може автор і в тих забагато?
Або ж згадати не дозволиш ти собі
Всіх тих, хто наносив тобі водночас
Ті рани з"найдобріших","теплих"слів.
Чи може, ти дозволиш
іншим людям
Всі мітки ці загоїти
собі?
А у тобі,повір,так світлого багато,
Ховати все - це сенсу вже
нема,
Бо навіть "шрами" - це
твої прикраси,
Даровані митцями із життя!
***
А моє місто більше не моє…
Ти не подумай, воно звісно все ще
є,
Але десь там за межею свідоми,
І від думок цих зводить до
судоми
Моє і так скалічене вже серце,
Яке все відчай душно б'ється
Та тягнеться до того, що вже є.
Я знаю, моє місто вже не
спить,
Воно болить та прагне
утримати волю.
Але, на жаль, я вже не з
ним,
Розтанула моя прив'язаність до нього,
До всіх тих згадок, що
колись були…
І, якщо чесно,
пробирає сором,
Що те, що
дорого мені було колись,
Тепер
застелено товстою пеленою…
Ти вибач, рідне місто, що думки
мої звучать
Для тебе, наче зрада,
Але ти зрозумій, що зараз там, де
я,
Мені не боязно ночами засинати.
Тепер,нажаль,вже
більше не дитина,
І більше не живу минулим я
Але ти, не сумуй, моє гніздечко
миле,
Ніколи не забудеться історія
твоя.
***
Густа крапля кави розчинила
лід
І хтозна, може то від того,
що була гаряча
Чи може просто захотіла підкорити
світ,
Якщо навіть мала була її невдача…
Мені здається, що не знайдеш в
строках сенсу,
А може станеш кавою он тою ти,
Чи як там очі твої розуміють тексти,
Де мала крапля розтопила жорсткий
лід?
Не змушу я тебе шукати правду
У слів того, хто не побачив світ,
Але напевно буду точно знати,
Що навіть ти цінуєш кожну мить!
Наш світ - це лінії й потоки,
Що направляєш собі тільки ти,
Тому
не вірила б усім отим пророкам,
Які дають пусті поради у житті
***
«Твоя поезія як сонце гріє…»
(До Дня народження Т.Г. Шевченко)
Ходили твої вірші по дорогах
І танцювали навіть на
святах…
Я пам'ятаю, як серед пір року,
Вставала разом з квітками весна!
Твоя поезія,
як сонце гріє!
Без неї – «по діброві
вітер виє»,
А серце так зворушливо
тремтить
І треба цінувати кожну мить.
Запам'ятаю я «вишневий коло хати»
І «співи соловейка у ґаю».
Захочеться твої рядки згадати,
Бо з ними я неначе у раю.
Відклалася у пам'яті вся
творчість,
Що виліпила вільних з нас людей,
Тепер для України є рожева зоре,
Яка у небо випливає кожен день.
***
Ти бачив гори і ліси,
Які
стоять в усі часи?
Вони тримають у собі
Всі таємниці без нудьги.
А бачив ріки та моря?
У них живе своя душа,
Яка палає й мерехтить,
І на якомусь дні лежить.
Чи чув ти ті пориви вітру,
Які тендітні, наче квіти?
Він теж важливий, як усі,
І особливість у собі
Тримає й не дає піти,
Бо вітер теж один із них…
***
Побач правду!
Ти бачиш?
Тліють на вустах
Мої вірші в
усіх містах,
Де я колись збирала
краплі в морі…
Мої рядки - це кров
пуста!
Не бачу чистого листа,
Біжу
за римами по стежці із неволі.
Я бачу всюди лиш брехню,
Пускає світ чорним чорну -
Жорстокі вислови в лице усій
спільноті!
Писати буду -
і пишу,
Ніколи я не відпущу
Ідею зберігання честі у польоті!
Тому, якщо я пропаду,
Не
дозволяйте забуттю
Закинути заґрати нашу єдність,
Бо ми - народ, ми - творчість, ми-порада,
Ми - писарі й творці!
За нами правда!
***
Зміст пилу
Весь світ сформований із
гнилі
І ні, не треба, я не
песиміст
Давай згадаємо про твої
всі халепи
Хочеш сказати вони мають
якийсь зміст?
А може люди, що живуть
навколо тебе
Кохана подруга, або твої
кенти
Це все лише творіння з
бруду неба
Фантазії та збір обставин
у житті
Твоє життя розірветься по
нотах
І всі ті люди жодних не
зберуть
Вони розгубляться як
твоїх думок склепи
Але життя пливтиме в течії
Ти може скажеш, але, ті
моменти
Коли все добре й не
болить в душі
Я Вибачаюсь, друже, бо
халепо
То все лише твої лихі
думки
Ніколи ти не зліпиш собі
з пилу
Красиві краєвиди і мости
Тому живи так наче завтра
з неба
Впаде щось смертоносне та
важке
Забудь про друзів,
почуття моменти
Це все крізь тебе
пролетить
Неначе лезо що лиш на
тобі рани
Або ті лінії які побачив
світ.
***
Такт
Звучання твоє як
емоцій тих блиск
То гріє то холодом віє
Ти можеш мене піднімати
увись
Але це ситуацій незміне
Опустиш мене наче щось не
легке
Наче зовсім мене і не
знаєш
Знов загублюсь в почуттях
десь на вись
На весь день наче ти не
впізнаєш
Давай поговоримо вдвох
Під платівки, що грали
колись у кімнаті
Ти будеш качати тендітно
у такт
Тим зап’ястком яким мною
граєш
Твій сміх, всі ті риси,
що ти від усіх
Пів життя свого в тіло
ховаєш
Проявляться саме тоді
коли ти
Свої душі вночі
розкриваєш
Давай поговоримо про
білий сніг
Який навкруги тебе пада
Схожий на тебе він навіть
тоді
Коли від сонця променів
тане
Знаєш чому твої очі моря
?
А може і ті океани
Бо їх жодна чорна душа за
роки
Ніколи не розгадає
***
Тіло
Тепло від душі поглинає все тіло
Руки її закривають
від слів
Дивишся в очі неначе в дзеркала
Думаєш, сам
цього ти захотів?
Хоча тут може
її риса мила
Змогла тебе поглинати за слід
Слід що
лишаєш ти на її тілі
Вона тобі
нагадає як слід
Створена наче
з малюнка
А нині вже й сам не зможеш її зрозуміть
Бо всі слова що вона десь казала
Вводять в оману і ти сам не свій
Хочеться слухати та й бути поряд
Поруч із нею немає тривог
Вона
чиста що душею що
тілом
Тому
я її і не зрозумів.
Немає коментарів:
Дописати коментар